Ця історія відбулася під час однієї із літніх відпусток. Я, з компанією дівчат і хлопців, відправився на острів, що перебуває посеред ріки, що дозволяло, як мені тоді здавалося, відпочити “без зайвих очей”. Ми орендували човен, завантажили речі й відчалили. Місце вибрали заздалегідь, і, причаливши, стали його обживати… поставили намет, розвели багаття, благо дров навкруги було в надлишку, дівчата зайнялися закускою. Надійшла команда – до стола. Ми сіли навколо “стола” і дозволили собі небагато випити спиртного.

Погода стояла на подив жарка й багато “приймати” не хотілося. Мене небагато разморило і я, на відміну від народу, не пішов купатися, а вирішив здрімнути.
- Ну що ти тут разлегся?- запитала Ольга.- Підемо на інший берег острова, компанію мені складеш.
- А чим тобі цей не подобається?
- Не люблю я, із закритим “верхом” загоряти, а хлопців ще погано знаю.
- Добре, підемо.
Ольга з’явилася в нашій компанії недавно, їй було років 20. Середнього росту, русяві, довгі волосся, груди якщо не сказати величезні, та досить пристойних розмірів, приємна, добра особистість, хоча гарною її не назвеш. У компанії вона не напружувала розмовами й не нав’язувала своєї думки, за що здобула повагу хлопців.
Я йшов за нею по стежці, крізь кущі й дерева, і слухав розповідь про колишнє її життя – буття. Вона багато займалася спортом – майстер спорту по лижним перегонам, вчилася в педучилищі, закінчила його з відмінністю, сьогодні вона в пошуку – куди застосувати свої знання й уміння. Так, ця  проблема була й залишається в багатьох. Я кивав головою, підтакував і спостерігав за рухами її тіла, коли вона нагиналася, “вислизаючи” від несподіваних уколів гілок і кропиви.
Кущі закінчилися. Ми вийшли на протилежний берег і направилися до  пляжу. Раптом. Назустріч нам вийшло істота  незрозумілої статі, одягнена в довгу футболку, досить юна й миловидна особа, величезні очі з довгими віями.
- Симпатичне дівчисько,- помітив я. – Років через три- чотири, пацани за нею косяком підуть.
- Не за нею, а за ним, і не пацани, а дівчиська!
- Я що, по-твоєму, не в змозі стать розрізнити! Ти бачила розріз очей, овал особи, губи нарешті бантиком! Не буває такого в хлопчиків, не буває! На що сперечаємося, готовий поставити, що завгодно, навіть свою безвинність.
- Обійдешся, сперечатися не буду, тебе шкода. От пристойне містечко, розстели покривало.
Наша поява на них ніяк не подіяло, нуль емоцій. Усі зайняті справою. Ми повернулися назад і побачили….На піску лежала “моя дівчинка”, та, що ми зустріли на стежці, тільки це дійсно був… хлопчик. Він лежав витягнувшись і посміхаючись, дивився на нас.
-Слухай, а він дійсно, як дівчинка – завмерла Ольга.
-Ну, уже ні, я таких екземплярів у житті не багато бачив.
У цієї “дівчинки”, а він лежав повністю оголений, унизу живота розташувався член сантиметрів двадцять і який, абсолютно, НІЯК не сполучався з ніжним і безневинним, виглядом власника Ми вляглися й підставили свої тіла під пестливі промені сонця. Я знову закуняв , коли почув  голоси, що наближаються.
- Ну що там ще?
- Я сама не зрозумію, начебто б вітрильник якоїсь.
По ріці дійсно плив невеликий вітрильник, і ним управляла команда хлопчисьок років 12- 15, один з усіх був старший, років на два. Він віддавав накази, покрикував, і поводився  як старий “морський вовк”. Усього на вітрильнику було чоловік десять. Вони причалили до берега, метрів так, п’ятдесят від нас, і почали возитися з вітрилом. Судячи з лементів “старшого”, щось у них не виходило.
- Оля, підемо, подивимося, жодного разу не бачив саморобного вітрильника.
- Підемо, якщо тобі цікаво. Втім, я їм заздрю, по-гарному.
Не дійшовши небагато до “причалу” Оля взяла мене за лікоть і потягнула назад.
- Слухай, незручно, повернемося!
- Ти що? Куди повернемося? Хоча так, мабуть, але чогось я не розумію…
У зніяковілість вводила “форма одягу” команди… всі, крім капітана, були голі, на двох були майки, але низ голий. Вони лазали по канатах, щось натягали, щось кріпили й перед очами миготіли руки, ноги, сідниці, членики, яєчка.
Наша поява на них ніяк не подіяло, нуль емоцій. Усі зайняті справою. Ми повернулися назад і побачили….На піску лежала “моя дівчинка”, та, що ми зустріли на стежці, тільки це дійсно був… хлопчик. Він лежав витягнувшись і посміхаючись, дивився на нас. Як ми його не помітили?
- Слухай, а він дійсно, як дівчинка – завмерла Ольга.
- Ну, уже ні, я таких екземплярів у житті не багато бачив.
У цієї “дівчинки”, а він лежав повністю оголений, унизу живота розташувався член сантиметрів двадцять, і він абсолютно, не сполучався з ніжним і безневинним, виглядом власника. Каприз природи, якийсь.
- З дитячу ручку буде,- помітила Ольга.- Перший раз таке бачу.
- Не таке, а такий. Навіть не знаю, заздрити йому або співчувати.
- Співчувати? Ну, ну.
Ми повернулися на своє місце. Лягли, але Ольга увесь час ворочилася. Було видно, що щось не дає їй заспокоїться.
- Ти що, уперше “живий” член побачила?
- Наївний, заспокойся, раз десять точно! Знаєш, я ніколи не сприймала підлітків, як сексуальний об’єкт моїх бажань.
- А як ти їх сприймала?
- Для мене вони всі як курчата… худі, сині, довготелесі, а тут, щось зачепило, особливо на вітрильнику. А цей “амурчик”, зі членом як банан, педиком буде, пом’янь моє слово. З такою зовнішністю, справжніх мужиків не буває.
- Життя покаже, а ти заспокойся,- я провів рукою по її стегну. Ольга ледве сіпнулася, але швидко заспокоїлася.
- Легкий масаж?- запитав я.
- Можна! Ти вмієш?
- А те!
- Тоді почекай…
Ольга зняла із себе ліфчик, оголивши білі, повні  груди із червоними сосками, і лягла на живіт.
- З!
Я почав повільно погладжувати шкіру спини й поступово перейшов на ноги, пом’явши ікри, стегна прийнявся за сідниці. Ольга мовчала. Я сильніше надавив на м’язи.
- Не боляче!
- Ні, добре.
- Ти так не розслабишся, може з тебе плавки зняти?
Ольга завмерла, потім спокійним голосом вимовила…
- Добре, зніми. Із човна нас не видно?
- Ні, нас трава закриває.- Сказав я, повільно й акуратно знімаючи з Ольги останню деталь купальника.
Я м’яв її, як тільки міг, вона блаженно постанывала й присуджувала… ” от добре”, “тут, тут, так правильно”.
- Слухай, якось незручно, ти гола, а я в плавках…
- Що тобі не зручно? Масажувати?
- Ні, але справедливість якась, повинна бути.
- Ну так, повинна, знімай, що сидиш.
Я стяг із себе плавки, і приготувався, продовжувати процедуру…Ольга підняла голову, подивилася на мій напрягшийся (давно) член і нічого не сказавши, повернулася на бік, спиною до мене. Я повільно обійняв її й пригорнувся членом до сідниць, мої руки знайшли її більші й пружні груди й стали ніжно пестити соски. Ольга застогнала й заклично прогнулася в попереку. Мій член уперся в щось тепла й мокре, Ольга взяла його рукою й направила в себе. Повільно, невеликими поштовхами я входив у неї. “Ще, ще!”- Благала вона. Я повністю ввійшов і почав рухатися взад, уперед. Вона стискала член м’язами піхви, і я швидко відчув наближення оргазму. ” Оля, я зараз скінчу”. – “Почекай!”. – “Як почекай? Всі, я на межі!” – ” Давай сюди!” Оля різко повернулася на спину. “Ти мені ледве член не відірвала!” – “Давай на груди!” Я направив член на груди й вистрілив рясним фонтаном сперми.
- Ну, ти снайпер! – Сказала Ольга, витираючи око й одночасно розтираючи рідину по грудям і животу.- От і крем для засмаги.
- Вибач, спеціально не цілився…
- А от вони! – Пролунав несподіваний голосний голос.- Агов, хлопців ви що там, заснули, вас немає й ні, пиво псується…
- Нас знайшли,- я піднявся й викрикнув, – Зараз прейдем, не ходите сюди, ідемо вже…!
- Ну, давайте!
Кілька хвилин ми лежали мовчачи, потім Оля підвелася…
- Що, підемо, якщо кличуть.
Ми зібралися й пішли до стежкою,що вела в кущі, у самих гілок Оля обернулася, подивилася назаді, задумавшись, вимовила…
- Слухай, а я так і не зрозуміла, чому деякі в майках і без боягузів? Щоб не обгоріти?
- Я и сам не зрозумію,- сказав я равнодушно, мене переповняли зовсім інші почуття й емоції.- Мені б їхньої проблеми – вітрило поставити.
Коли ми підійшли до багаття, все вже було готове; посмажено, налито, нарізано – краса.
За трапезою ми не помітили, як підкралася ніч. Всі за день втомилися й пішли укладатися в намети.
- Оля, ти, де будеш спати?- запитав я.
- Мені однаково , але спати я буду з тобою. Ти як?
- Про що мова, я вже послав, вибачаюся, заздалегідь…
- Не вибачайся, пішли…
Ранком у нашу сторону косилися й дорікали… “Ви що, тихіше спати не можете, всю ніч ох, та ах…Інші, може, теж хочуть…”. – “Хлопці, поки ви хочете, ми робимо. Я правий, Оля”.- “Прав, і дайте мені поспати, у мене ще бурхлива ніч спереду”.
Саме цікаве, що в мене теж.